Вы говорите, что мы дети
И в этой жизни не сечем
А посмотрите, как вы паразиты
Травмируете всех наших детей!

Возможно ошибаемся, но мы то еще "дети"
Имею право так безсовестно я говорить!
Мы только учимся, споткнемся - поднимемся
А вы ведь жизни видели углы!

А мы ведь безсовестные дети
что и ни в чем понятья не поймем!!!!
И говорить другие так не станут,
а я могу, поверьте могу все!!!
Ведь за свою, поверьте,
дочу не только попочку порву!!!

Обранивши вже крила в кров,
Об стіни билась пташка,
Щоб вирватись із цих страшних оков!
Вона металась по печері
В яку упала втікаючи від смерті прерій
І тепер попала в іншу пастку...
Де ні світла...і нічого взагалі...
Лиш тьма і стіни -
Що так ранять тіло!
І нема надії -
Що терзає й душу!
І в цій темряві почувся
Ледве чутний голос:
"Ти зможеш! Я вірю"
І із дня в день
Коли вгасало все в душі
Цей голос чувся все сильніше:
"Ти зможеш, пташко, лиш лети!
І стіни - це всього лиш кораблі,
Що приведуть тебе до світла!
Ти лиш стерпи!
І буде все, повір мені!
Лиш піднімайся і лети!!!"

І коли вже від крил
Не зосталось нічого
Коли не залишилось ні крапельки сил
Мов промінь надії
На змучене тіло
Сонячний зайчик десь заблискотів...

І невидимим духом
Пташка знов піднялася...

Вона все ж долетіла
До краю...до світла...до раю...olga_t